ніч

Грустные стихи

Беззоряна ніч розплавила плечі,
Дощем окутавши тіні лісів,
Й такими безглуздими стали ті речі,
Що вітром принесені з дальніх морів
І другом найкращим вже стала отрута
Що мирно покоїться в пляшці вина,
І часто жалієш що там не цикута:
Сократа ж колись врятувала вона
І волі зусиллям придушуєш сльози,
Що груди пронизують наче голки,
І лиш кокаїну безчислені дози,
Ключем закривають душевні замки
У горлі, між зв’язками, крик відчаю б’ється
Й безсилля павук павутину снує,
Таким безтолковим зусилля здається :
В кінці то кінців все одно все згниє
За спиною тихо померших тіні,
Та ніби плащем заслонив їх Арес.
І власні думки наче вгрузли у тині
У черепі тліють лиш вірші поетес.